Індійські кіноглядачі перестали дивитись індійські фільми

Перш, ніж перейти до самої теми, слід зазначити, що у більшості українців уявлення про індійське кіно, як правило, обмежується тим, що це "ті фільми, де співають та танцюють". В принципі, це правда - але при цьому не треба забувати, що йдеться про країну, в якій живуть приблизно на 300 млн. людей більше, ніж у США та Європі разом узятих. Так що уявіть собі потенційну ємність цього кіноринку, який тільки-но починає прокидатися.

І навіть з наших читачів, хто щось знає про індійське кіно і вживають для його позначення слово "Боллівуд" (як, розповідаючи про американське кіно, ми зазвичай говоримо "Голлівуд"), не так багато людей "в курсі", що Боллівуд – це «лише» комплекс кіностудій у Мумбаї (Бомбеї), які так називають за аналогією з Голлівудом. В інших індійських штатах є ще Толлівуд, Коллівуд, Моллівуд, Сандалвуд, Олівуд та інші кіностудії. Відрізняються вони один від одного не лише місцем розташування, а й мовою фільмів (хінді, урду, панджабі та інші, включаючи англійську), яких у країні загалом знімають понад тисячу. Весь цей контекст треба знати, щоб правильно сприйняти сьогоднішню статтю у ВВС про труднощі Боллівуду. А, судячи з неї, в індійському кіно нарешті наступають зміни, які мають вивести його на новий рівень.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Загалом, їх можна охарактеризувати однією фразою зі статті - що за час пандемії та пов'язаних з нею змін у системі прокату фільмів індійські "кіноглядачі стали більш розбірливими в тому, на що вони витрачають свої гроші". Так, з 20 найпомітніших фільмів на хінді, випущених в Індії в першій половині 2022 року, 15 провалилися в прокаті, у тому числі - проекти, очолювані деякими з найбільших суперзірок країни: «83» Ранвіра Сінгха та Джайешбхай Джордаар, «Самрат Прітхвірадж» Акшая Кумара «Дхаакад» Кангани Ранаут У результаті касові збори не перевищать цього року $450 млн., що на $100 млн. менше, ніж збори фільмів на хінді у 2019-му.

Причина банальна – індійському кіноглядачеві набридло, що кіно для нього знімають за принципом "їж, що дають". Або якщо давати більш детальний аналіз, то, як кажуть фахівці: "Історично склалося так, що боллівудські фільми збирали пристойну касу, незалежно від свого змісту, за рахунок сильної підтримки шанувальників суперзірок. Схоже, згодом це змінилося, і тепер основним двигуном касових зборів стає контент".

Втім, і середньобюджетні фільми з непоганим за індійськими мірками контентом теж не користувалися великим попитом. Отже, як каже керівник однієї з провідних кіностудій країни T-Series у Мумбаї: "Глядачі тепер вимагають не лише цікавого змісту, а й великого масштабу". Тобто, додамо ми, щоб дійти до висновку, до якого індійські кінознавці доводити не стали, Боллівуду доведеться перетворюватися на Голлівуд. Зрештою це довелося робити й іншому, на сьогоднішній день найбільшому у світі, кіноринку - китайському. Звісно, зі своєю китайською специфікою, яка індусом, напевно, не підійде (різні національні менталітети та державні устрої) - але в результаті китайські фільми лідирують у світовому прокаті навіть за рахунок лише свого внутрішнього ринку.

Як ще один приклад, можна навести японський кіноринок, який знову ж таки радикально відрізняється за контентом від американського чи китайського, але на якому фільми національного виробництва випереджають за касовими зборами голлівудські. Як ця схема, щоб стати успішною, має виглядати у своєму індійському варіанті, точно ще, здається, не знає ніхто. До того ж індійський кіноринок має свою унікальну особливість - при тому, що, як вважають індійські кіновиробники, потенційно в країні є десь 300 млн. кіноглядачів, у кіно ходить лише 1/6 від цієї цифри. І ось тут найцікавіше питання: на що треба орієнтуватися, створюючи новий контент - на те, щоб подобатися цим 50 млн. або на те, щоб залучити до кіно ті 250 млн. індусів, які могли б ходити в кіно, але поки вважають, що "нема на що""?

Фото: