Френсісу Форду Копполі виповнилося 84 роки: 5 його найкращих фільмів

Френсіс Форд Коппола, на відміну від інших сучасних класиків кіно, наприклад, 80-річного Мартіна Скорсезе, новий фільм якого буде цього року показаний у конкурсній програмі Канського кінофестивалю, давно вже змінив режисерське крісло та кінокамеру на професії винороба, ресторатора та готельєра. І, напевно, правильно зробив, оскільки вся його режисерська кар'єра є дивним поєднанням видатних проривів у кіномистецтві і вражаючих у всіх сенсах, включаючи фінансовий, провалів. (Але нещодавно він все-таки повернувся за монтажний стіл, щоб переробити третього "Хрещеного батька", про що йдеться наприкінці статті)

Так, наприклад, його гангстерська драма "Клуб "Коттон" (1984), дія якої відбувається в Нью-Йорку 1928-1930 років у знаменитому клубі, на який поклала око мафія, незважаючи на найвищий режисерський професіоналізм (номери зі "степом" там взагалі на рівні найкращих музичних стандартів Голлівуду), провалилася у прокаті. Зібрати за бюджету $58 млн. у кінотеатрах менше $26 млн. і, відповідно, завдати інвесторам на той момент збитків на рівні $45 млн. – такий провал для режисера двох (на той час – ще двох) «Хрещених батьків» виглядав дуже дивно. Проте фільм непоганий.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Ну а починалося все з «Хрещеного батька» (1972), який у США зараз прийнято вважати найкращим фільмом усіх часів та народів або, як мінімум, найкращим фільмом в історії американського кіно. Але це зараз, а 1972-го року, коли фільм був вже готовий, керівництво кіностудії Paramount вагалося, чи взагалі дивитиметься глядач стрічку, половина кадрів у якій затемнена. Крім того, це керівництво ще під час підбору акторів виступило не лише проти Аль Пачіно у ролі Майкла Корлеоне, а й проти Марлона Брандо у ролі його батька Віто Корлеоне. Причому якщо доказом проти Аль Пачіно був його невисокий зріст (при цьому Коппола відмовив Роберту Де Ніро, Уоррену Бітті, Мартіну Шину та Роберту Редфорду), то з Брандо ніхто не хотів зв'язуватися через його скандальну «зоряну» поведінку.

Загалом про зйомки першого «Хрещеного батька» ходило багато легенд, починаючи від суперечливих заяв різних учасників процесу про те, що реальні боси мафії були проти фільму, до, навпаки, свідчень, що босам мафії стрічка сподобалася.

Найпростіше було з «Хрещеним батьком-2» (1974). На той час перший «Хрещений батько», який завоював лише три «Оскари» (отримати більше завадив революційний на той час мюзикл «Кабаре» Боба Фосса), вже став класикою, а Копполу визнали – рідкісний випадок – видатним режисером як у мейнстрімному кіно. так і в артхаусному ("Золота пальмова гілка" Каннського кінофестивалю за "Розмову"). Отже, другий фільм трилогії був нагороджений вже 6-ма призами Американської академії кіномистецтва. У тому числі – і за найкращий адаптований сценарій, хоча за великим рахунком деякі місця були в ньому прописані погано. Скажімо, для того, щоб зрозуміти, як Майкл Корлеоне дізнався про зраду свого брата Фредо, глядач мав почути дуже тиху репліку на галасливій виставі в нічному клубі.

Якщо ж говорити про «Хрещеного батька-3» (1990), то там також не все було справедливо. Фільм був знятий у часи, коли Коппола вмів робити в кіно буквально все (як, до речі, і Аль Пачіно, який був тоді у розквіті сил та акторської майстерності) і, безперечно, є кінематографічно самим досконалим у трилогії. Однак при семи номінаціях на «Оскара» він не отримав жодної нагороди. Про те, що Копполу це зачепило, говорить той факт, що режисер переробив фільм, створивши для нього новий початок та кінець фільму, а також змінив деякі сцени, кадри та музичні репліки. Процес зайняв шість місяців і являв собою копітку покадрову реставрацію оригінального фільму і відзнятих матеріалів, що не увійшли до нього. З нелюбимою дитиною так не пораються.

Ну і, нарешті, якщо говорити саме про п'ятірку найкращих фільмів Копполи, там неминуче має опинитися «Апокаліпсис сьогодні», за який режисер отримав ще одну «Золоту пальмову гілку» кінофестивалю Канна. Нині він, правда, виглядає далеко не так, як тоді. Але, як мінімум, одна з його сцен потрапить до будь-якої десятки найкращих епізодів в історії кіно – вертолітна атака під вагнерівський «Політ валькірій».

Фото: Pinterest