Фраза «Я не знаю» від Зеленського вже починає турбувати - Сергій Гайдай

Понад 14 годин в прямому ефірі: у четвер, 10 жовтня президент Володимир Зеленський побив світовий часовий рекорд спілкування перших осіб з журналістами. До Зеленського найдовшу прес-конференцію в світі провів Олександр Лукашенко. У 2017 році президент Білорусії відповідав на питання журналістів 7 годині 20 хвилин.

Прес-марафон «Зе» стартував о 10:00 в нещодавно відкритому Kyiv Food Market. На захід акредитувалися понад 300 журналістів. Групами по 7-10 осіб вони піднімалися на другий поверх і підсаджувалися за стіл до президента. При цьому перший поверх був повністю доступний для пересічних відвідувачів фут-корту. Єдина незручність - рамки металошукачів на вході, проте їх було встановлено досить, щоб не виникало стовпотворіння.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Наскільки ефектним і ефективним був «марафонний» формат спілкування глави держави з четвертою владою, - поцікавилася Lenta.UA у відомого політтехнолога Сергія Гайдая.

- Як ви вважаєте, чи виправдав себе абсолютно новий формат спілкування президента з журналістами?

- У мене, як у технолога тут подвійне відчуття. Тут насправді немає чорно-білої картинки - є як плюси, так і мінуси.

Очевидний мінус полягає в тому, що коли у президента є що сказати, він упевнений в собі і йому не важлива форма. Все робиться дуже просто - даються брифінги, прес-конференції. Коли ми бачимо, що люди хочуть привнести щось нове, то це і плюс, і мінус одночасно. Плюс полягає в тому, що люди не сиділи в залі, відсторонено від президента, а були тут, поруч, як ось посидіти за чашкою кави один з одним і поговорити. З іншого боку, була купа невирішених проблем, наприклад, комунікаційних. Якби в залі сиділо багато журналістів, питання не повторювалися б, оскільки всі все чули б. У нашому випадку, коли людей запускали групами по 10 чоловік, то мимоволі може повторюватися все заново і крутитися одна і та ж тема.

Очевидно, що була зроблена спроба поєднати розмову з журналістами і показати свою близькість до народу - вибір впав не на якийсь більш-менш обладнаний технологічно зал, а саме на фуд-корт.

У спеціальному залі є прямий діалог по лінії «президент - журналісти», а міські божевільні (перепрошую, що я їх так називаю) з їх криками «Президент, допоможіть!» відсічені і не заважають роботі журналістів, які хочуть поставити свої запитання. Вчора ж ми побачили у всій красі міських божевільних. Навряд чи на Банковій не допускали, що вони можуть з'явитися в будь-який момент. Це говорить про одне: є стійке відчуття, що президент шукає зручні для себе форми, а це видає його якусь невпевненість у спілкуванні зі ЗМІ. Тому що якщо у тебе є впевненість, тобі все одно, як це все організовано: на галявині, в великому залі або в закритій кімнаті з головними редакторами.

- А якщо окреслити загалом, про що говорив президент, то що тут вам здалося найбільш показовим?

- Є два висновки, які мене дуже турбують. Перше: я не побачив президента, мислячого стратегіями. Ця людина явно перебуває в оперативці, розумієте що це?

- Скажімо так, рішення проблем по мірі їх надходження.

- Абсолютно вірно, але що це означає? Це означає бачення горизонту одного дня або максимум - одного тижня. Чи варто говорити, що це неправильно?

І інший момент, який викликав у мене занепокоєння, полягає в тому, що я так і не почув відповідь на питання, яким чином ми перетворимо існуючу країну в якісно іншу. Далі. Помітив, що найбільш вживаними словами президента були слова: «Я не знаю». З одного боку це начебто як чесно, адже насправді дорогого коштує, коли людина, втілений великий владою відверто каже: «Хлопці, тут я не знаю». C іншого боку, це у нього було основним рефреном ще перед виборами, а все-таки президент, перебуваючи на посаді більше п'яти місяців, повинен вже дуже багато знати і розуміти.

- А як ви оцінюєте рівень питань, що прозвучали?

- Некомпетентність основної маси українських журналістів - це загальновідомий факт. Компетентних журналістів мало і вони потребують ретельного і довго підбирання. Це питання до президентської прес-служби.

Для таких журналістів можна і потрібно організовувати хороше закрите чаювання. Однак масову журналістську спільноту необхідно було задовольнити, тому потрібно було терпіти всіх. У форматі марафону ти знаєш, на що йдеш. Знаєш, що будуть і «жовті» журналісти, і некомпетентні, і просто тролі.

- Який ККД даного марафону для команди Зеленського?

- На мій погляд, головний ККД полягає навіть не в тому, що він там все пояснив і прояснив, а в тому, що головний мем про те, що він боїться медіа, тепер буде похований. Хто тепер зможе сказати, що президент, який говорив з журналістами цілий день і поставив рекорд, боїться медіа? Ніхто. Я думаю, саме це основний результат, який команда президента на цьому етапі отримала. Президент продемонстрував супер-терпіння, супер-витривалість і так далі.

- Якби ви сьогодні були консультантом президента, ви б сказали «так» або «ні» такому марафонному формату спілкування з журналістами?

- Однозначно, сказав би - ні. Як тільки ми починаємо винаходити форму, ми втрачаємо зміст. Мені важливіше було б, щоб президент був підготовлений змістовно, а форма, хоч вона і важлива, була б на другому плані. Якщо президент добре підготовлений, володіє темами, сформував хороший message box, то абсолютно не потрібно винаходити нову форму. Тобто, я вважаю, що у винаході такого формату не було ніякої необхідності. А от необхідність була навіть не стільки у відповідях на питання (він би це, звичайно, зробив), скільки в формуванню певного послання суспільству. Такого послання не прозвучало. Є якісь епізодики, які запам'яталися - і все. Наприклад, запам'яталася фраза «Не знаю», яка повторювалася дуже часто. Запам'яталися виправдання, мовляв, а що ви хочете, я ж не чарівник?

- Якою мала б бути повістка або, як ви кажете, послання суспільству?

- Безумовно, номер один - це питання війни і миру. Але меседж має звучати не в виправдувальною манері, мовляв, це від «попередники» нам все дісталося. Потрібно показати стратегію. Чітку стратегію того, що ми далі робимо з армією, обороноздатністю, як з цього потім виникає концепція оборонпрому і що це нам дає на міжнародній арені. Перш за все не було. Ситуація була наступна: я ось це отримав, що можу, то роблю, дивіться, я ж хороший.

Друге питання - економіка. Необхідно розуміти, що ми повинні не просто наздоганяти Польщу, нам потрібен колосальний ривок, економічне диво.

Третє - це питання нового державного устрою. Це і самоврядування, і адміністративна реформа, і питання колосального скорочення чиновницького апарату, перезаснування держави, прийняття нової Конституції тощо.

- Як часто президент повинен спілкуватися з журналістами?

- Часто з цим точно не треба, тому що тоді президент тільки цим і буде займатися, це буде ще одним елементом його оперативки. Разом з тим, комунікація з суспільством за допомогою журналістів має бути системною і регулярної. Я думаю, що раз на місяць президент точно повинен виходити до ЗМІ. Зрозуміло, що це не стосується якихось екстрених подій, на які необхідно реагувати «тут і зараз», роблячи відповідні заяви.

А ролики в Facebook та інших соціальних мережах, хоч ніхто і не відміняв, але... Скажімо так, це формат хорошого хлопця, а не президента.

- Ви раніше сказали про те, що прес-марафоном президентська команда поховала мем про те, що Зеленський боїться спілкування з представниками ЗМІ. А коли, як ви вважаєте, буде похований мем про те, що у воюючої країни зовнішня інформаційна політика відсутня як вид?

- Складно сказати, це треба питати у президента, наскільки він хоче поховати і цей мем. Очевидно, що для початку потрібно залучити професіоналів, які предметно роз'яснювали б як це (проводити інформполітику України на світовій медіа арені - Ред.) Робити. Ще один дуже важливий фактор - кошти. Якісна інформаційна державна політика - дуже дороге задоволення.

Що робить людина, яка не дуже добре володіє англійською, заходячи в свій готельний номер за кордоном? Вмикає телевізор і, в пошуках російськомовного каналу, наштовхується на «Russia Today» або ще «краще» - на Соловйова. У мене був такий випадок, коли в нашому номері зазвучав російськомовний канал, мій молодший син подивився і каже: «Тату, та вони ж божевільні, що вони несуть про Україну!». І вони дійсно божевільні, якщо такий діагноз їм поставив навіть підліток.

- Словом, питання створення українського російськомовного каналу, який віщав б в Росії і в цілому, за кордоном, давно назріло і перезріло.

- Звичайно. На такому каналі могли б віщати такі зірки як Савік Шустер або Євген Кисельов. Втім, і у нас, слава Богу, повно розумних російськомовних хлопців. Це - один маленький проект, а їх може бути багато. Чому, наприклад, не можна створити такий же якісний інформаційний англомовний канал?

А що у нас? Був Мінстець, який виконував лише одну задачу - піар влади і персонально Петра Олексійовича Порошенка всередині країни. До серйозних завдань, пов'язаних з тим, про що ми зараз з вами говоримо - Україна в парадигмі діалогу зі світом, вони і близько не підходили.

- Як ви вважаєте, наскільки високим сьогодні є ризик, що президента, як і практично всіх його попередників, його оточення занурить в теплу інформаційну ванну?

- Я свого часу придумав термін - капсулювання. Про що мова? Грубо кажучи, президент починає довіряти виключно свого оточення і не має незалежних джерел інформації. З того, що я почув останнім часом, можу констатувати, що Зеленський починає говорити тими мемамі, які любила говорити попередня влада. Наприклад, він говорить: «Ну, Facebook - це ж не вся Україна». Насправді - це просто огидно чути. Facebook - це не просто Україна, це найбільш активна, найбільш інформаційно оснащена її частина.

Зараз, швидше за все, після того як президент прочитає якісь неприємні для себе речі в Facebook, його оточення говорить: «Володимир Олександрович, не звертайте уваги, це всього лише якийсь Facebook, а реально в Україні все по-іншому». Це - поганий шлях і один з елементів капсулювання. Хочете, називайте це теплою ванною або якось ще по-іншому.

Такі «улюлюкання» дуже любив попередній президент. Також йому (Порошенко - Ред.) Завжди говорили про соціології: «Не читайте це, все нормально, у нас є окремі дані, де ваш рейтинг куди вище».

Хотів би окремо відзначити, що ніщо так не капсулює людину, як нескінченна біганина в оперативці. Коли ти не можеш вийти зі свого кабінету і сказати: «Все, а тепер дві-три години займаємося виключно стратегуванням». До речі кажучи, для мене в цьому контексті дуже показово, що досить просту дію - переїхати з Банкової - президент не зміг реалізувати. І що, я після цього повинен вірити в те, що Зеленський може кардинальний прорив з країною зробити? Ні.

Що зараз? Президенту залишається жити на Банковій, підкорятися правилам і процедурам Банковій, і, відповідно, бігти в оперативці, а не в логіці радикальних змін, в яких дуже потребує наша країна.

- За що за час піврічного президентства Володимира Зеленського ви можете йому поставити жирний мінус і такий же жирний плюс?

- Жирний мінус готовий поставити за історію з ФОПамі. Треба гнати поганою мітлою всіх тих, хто вирішив поборотися з золотим запасом українського суспільства - підприємництвом. Простими словами це називається: «Ми всіх вас нагнемо і зберемо з вас гроші». Ось за це жирний мінус. Це підводить його (президента - Ред.) до прірви.

Плюс? За те, і це дуже важливо, що він як і раніше залишається дуже щирим і справжнім. На відміну від того ж Порошенка, який, перебуваючи за сім'ю шкурами, був видатним актором, який міг зіграти все що завгодно.

А Зеленський не вміє грати політика. Він залишається Зеленським, і слава Богу. Тому що щирість тут важливіше, тому що ми зараз з вами його обговорюємо. А обговорювати Порошенка було неможливо. Він говорив дуже правильні речі, з його промовами було дуже важко посперечатися. З ним сперечалася реальність: тут армія, а там - свинарчуки, тут віра, а там - Мальдіви і так далі. Це його і згубило.

Президент Володимир Зеленський, у всякому разі, поки що, дуже відкритий: що ми бачимо (хороше чи погане - неважливо), то і є насправді. Хочеться вірити в те, що він сформує світогляд, що робити з країною і нарешті зрозуміє, що оперативка його вирок. Сьогодні його відповідь на багато питань «Не знаю» сприймається ще більш-менш нормально, але якщо через рік ситуація не зміниться, то, вибачте мене, хороша людина - це не професія.

Наталія Ромашова