Французький «поцілунок»: чому від військової ідеї Макрона збудився світ

Як і прогнозувала Lenta.UA, заява президента Франції Еммануеля Макрона про факт обговорення західними країнами можливості відправки військових контингентів в Україну викликала небувале виття на болотах. Так, путінський спікер Пєсков підкреслив, що якщо цей сценарій реалізується, то «потрібно буде «говорити не про ймовірність, а про неминучість» прямого конфлікту між НАТО та Росією.

Водночас «голос» кремлівського диктатора констатував, що серед учасників конференції з підтримки України, яка відбулася в понеділок, 26 лютого, в Парижі, в якій взяли участь понад 20 європейських лідерів, була «дуже багата палітра думок» з питання про відправлення західних контингентів до зону бойових дій. «Консенсусу немає. Ціла низка країн-учасниць заходу зберігає досить тверезу оцінку потенційних небезпек такої дії та потенційної небезпеки безпосереднього залучення до гарячого конфлікту, залучення вже на полі бою. Це, звичайно, абсолютно не на користь цих країн, вони повинні усвідомлювати це», - підсумував Пєсков на спецбрифінгу.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Не зміг не вставити свої 5 копійок і головний росдипломат. Сергій Лавров під час вчорашньої прес-конференції відзначив таке: «Ті, хто такі думки (про відправку збройних сил в Україну – ред.) не те що висловлює, а навіть допускає у своїй голові, мають таки цю голову вживати на більш раціональні, більш безпечні для Європи думки».

Билися в падучій й інші балакучі голови Путіна - офіційний представник МЗС РФ Марія Захарова і так званий екс-президент РФ, а нині заступник голови тамтешнього Радбезу Дмитро Медведєв.

Зазначимо, що на заяву Еммануеля Макрона вже відреагував генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг. За його словами, Північноатлантичний Альянс не планує відправляти війська до України. Про це заявив і канцлер Німеччини Олаф Шольц. Також про відсутність планів відправлення своїх військових до України, коментуючи виступ президента Франції, вже заявила влада Угорщини, Німеччини, Греції, Італії, Іспанії, Нідерландів, Польщі, Словаччини, Чехії, Фінляндії та США.

Сенсаційну заяву про можливість відправки в Україну західних контингентів Емманюель Макрон, нагадаємо, зробив у понеділок, 26 лютого, під час прес-конференції за підсумками зустрічі з європейськими колегами. «Все обговорювалося у вільній та прямій манері. Сьогодні немає консенсусу щодо офіційного відправлення сухопутних військ (в Україну – ред.). Але у розвитку ситуації нічого не може бути виключено. Ми зробимо все, щоби Росія не виграла цю війну. Все можливе, якщо це буде корисно, щоб досягти нашої мети», - оголосив він.

Якихось подробиць можливої інтервенції нинішній господар Єлисейського палацу розкривати не став, пославшись на необхідність підтримувати «стратегічну невизначеність». Водночас він розповів про плани створення «коаліції з постачання Києву ракет і бомб середньої та великої дальності» на додаток до об'єднань з передачі Україні інших озброєнь та боєприпасів. У коаліції, зазначимо, братимуть участь 15 країн, включаючи Францію (керуватиме процесом Чехія). Крім того, Париж, за словами пана Макрона, більше не заперечуватиме закупівлі боєприпасів для України у третіх країн – за межами Євросоюзу. Раніше Франція виступала проти цього.

Зазначимо, що рішуча риторика Макрона стала своєрідним сигналом для топ-політиків Франції. Так, прем'єр Габріель Атталь учора у прямому ефірі одного з тамтешніх телеканалів також припустив можливість відправки в Україну західних контингентів. "Нічого не можна виключати у війні, яка розгортається в центрі Європи", - сказав він, додавши, що Франція не може змиритися з "перспективою, що в якийсь момент Росія здобуде перемогу".

«Розміщення військ партнерів на нашій території не повинно викликати шаленого ажіотажу. Ця тема давно обговорюється у військовій та експертній спільноті Заходу, у політичній, до речі, теж, хоч і непублічно», - зазначає екс-міністр закордонних справ Павло Клімкін.

«Я є великим фанатом такого підходу у принципі – не лише щодо військ, а й інфраструктури. Однак те, як це зараз обговорюється, ставить перед нами кілька непростих питань. По-перше, ці війська можуть розміщуватися таким чином, щоб не створити враження прямого залучення Заходу до війни, а такого враження там дуже не хочуть через загрозу ядерної ескалації. Тобто потрібне рішення про постійне припинення вогню з усім необхідним «антуражем». По-друге, якщо це рішення буде ухвалено та реалізовано до повної деокупації, це створить майже класичний «корейський» сценарій із присутністю сил по обидва боки. По-третє, умови безпеки для цих військ на нашій території передбачатимуть координацію з нашими союзниками всіх дій територією РФ і, у разі незавершеної деокупації, також окупованих територій. Тобто процес звільнення окупованих територій може стати можливим лише політичним шляхом. І, нарешті, по-четверте, це може стати своєрідним лайтовим варіантом НАТО для нас на невизначену перспективу і стати замінником справжнього НАТО. Список непростих питань і викликів можна продовжити, водночас цей варіант справді дає нам реальні важелі, без яких ми не почуватимемося у безпеці. У якийсь момент ми можемо постати перед дуже непростим вибором і робити його буде потрібно свідомо, з детальним стратегічним аналізом усіх «плюсів» та «мінусів», звичайно, на тлі можливостей та умов, які у нас будуть», - зазначив Клімкін.

А ось політолог Кирило Сазонов коментує це питання з неприхованими нотками іронії: «Макрон заявив, що війська НАТО можуть бути відправлені до України. Угу, можуть. Макрон, ну не сміши мої берці! Тут Шольц відмовився ракети нам давати, раптом Путін розлютиться, а тут нате вам – цілі солдати НАТО. То не було яєць зовсім і раптом залізні... Не треба порожніх слів. Давайте багато снарядів, ракет, дронів та ЗСУ все зроблять самі. Потім можете розповісти, що є і ваша заслуга, ми не проти».

Не заперечуючи жодним чином надзвичайну важливість отримання вже тут і зараз снарядів та інших «іграшок» для ЗСУ від союзників, аналітик та колишній командир одного з підрозділів «Айдару» Євген Дикий акцентує і на інших екзистенційних викликах, які стоять нині перед Україною та її громадянами: «На сьогодні ми поділилися на армію, яка з кожним днем війни все краще і краще виконує свою важку бойову роботу, але водночас сточується в процесі цієї роботи, і ситий спокійний тил, який побудував в умовах війни максимально можливий комфорт, і не готовий хоч трохи цим комфортом поступитися. «Ця держава нічого мені не дала, я нікому нічого не зобов'язаний, зате у мене є конституційні права бла-бла-бла» - цей хор голосів покидьків звучить не маргінальним писком, а мейнстрімним ревом обуреного тилового натовпу. З кожної праски звучить безглузде, позбавлене сенсу словосполучення «справедлива мобілізація». При цьому під «справедливістю» чомусь мається на увазі максимальний захист прав правопорушників – ухилістів, а справедливість щодо тих, хто вже два роки нас захищає, «виноситься за дужки». Інфантильність соціуму має бути компенсована дорослістю та відповідальністю влади. Натомість ми вже кілька місяців бачимо жалюгідний танець голою дупою на двох стільцях - «ніби і війну не програти, і голоси ухилянтів не втратити?». І в цьому огидному танці злилися в екстазі всі гілки цивільної влади: владні та опозиційні. Всі вони так бояться втратити рейтинги, що, схоже, не помічають, як ми крок за кроком втрачаємо країну. Нинішній рік стане переломним. Швидше за все, жодна зі сторін у 2024-му не зможе здобути вирішальної перемоги, але в якийсь момент стане зрозуміло, що маятник більше не хитається по черзі з одного боку на інший і назад. Замість коливань маятника виникне каменепад, який, можливо, котитиметься неквапливо, але невпинно, і в чітко визначеному напрямку – до перемоги. Або нашої, чи над нами».

«Всупереч Трампу, схоже, що снаряди до нас таки поїдуть, і одну із ключових проблем фронту буде вирішено в межах місяця-двох. За цей час росіяни видихнуться після місяців м'ясних штурмів, і нам відкриється вікно можливостей. Відкриється черговий, можливо, останній шанс переломити хід війни на нашу користь. Але вікно можливостей не буде вічним. Після так званих «виборів» ніщо не завадить росіянам повторити масову мобілізацію осені 2022-го, і десь до кінця літа до нас знову припруться півмільйона свіжих «чмонів». На той час ми могли б настільки змінити хід війни, що навіть зазначене поповнення орди не врятувало б - але для цього у нас таке ж півмільйонне поповнення має з'явитися раніше їхнього. Воно має формуватися вже, але замість нього під керівництвом російської агентури формується тотальний опір мобілізації, а цивільна влада (у широкому сенсі - на жаль, наші опозиціонери поводяться не краще) демонструють інфантильність, популізм та імпотентність, несумісні з виживанням країни у великій війні. Сьогодні й український тил стоїть перед вибором: чи радикально змінити своє ставлення до війни, ментально повернутися у перший рік війни, забезпечити армії велике поповнення людьми, а економіку мобілізувати на військові завдання – чи визнати, що ми готові програти війну, тобто готові до російської окупації (адже ніяких проміжних варіантів і компромісів нам орда не пропонуватиме, настав час залишити подібні ілюзії). Те, що я спостерігаю останні місяці, набагато схоже на другий варіант. Однак схаменутися ще не пізно. Думаю, точка біфуркації, коли наш з вами вибір стане остаточним та незворотним, буде дуже скоро», - підсумовує Євген Дикий.

Читайте також: Ситуацію на полі бою в Україні оцінили у Держдепі

Читайте також: Названо терміни підписання угоди про гарантії безпеки зі США