Єрмак, Козак і переговорний зигзаг: чому Україні важливо зберегти зустрічі в рамках «Нормандки»

Днями в Берліні відбулася зустріч «нормандської четвірки» на рівні радників, де Україну представляв глава Офісу президента Андрій Єрмак, а Російську Федерацію - заступник керівника Адміністрації Путіна Дмитро Козак. Останнє подібне рандеву політрадників в форматі «Нормандії» проходило, нагадаємо, в столиці ФРН восени минулого року і не принесло хоч трохи відчутних зрушень в плані наближення саміту на найвищому рівні - глав держав. Нинішня зустріч тривала більше шести годин, і, тим не менше, її також навіть з натяжкою не можна назвати результативною. Втім, в умовах затятого небажання росіян зустрічатися в форматі «Нормандки», вже сам по собі факт переговорів, що відбулися, має чимале значення в стратегічному сенсі. Спробуємо розібратися, чому саме.

Отже, за підсумками зустрічі Єрмака/Козака на Банковій заявили, що дискусія була непростою, але мала конструктивний характер. У Зеленського також відзначили, що «українська сторона акцентувала увагу на питаннях збереження режиму перемир'я на Донбасі і необхідності посилення саме цієї складової».

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

З російської «дзвіниці» пролунав менш оптимістичний дзвін. Дмитро Козак, не обтяжуючи себе пошуком дипломатично-обтічних формул, заявив, мовляв, похвалитися абсолютно нічим, а учасники лише «обмінялися думками з усіх аспектів врегулювання».

Остаточних рішень представники країн Нормандське четвірки не знайшли, але домовилися зустрітися 22 січня. Передбачається, що розмова пройде в режимі відеоконференції, а його основа залишиться незмінною - підсумки виконання нормандського саміту.

Нагадаємо, Володимир Зеленський, Володимир Путін Ангела Меркель і Емманюель Макрон зібралися в повному складі один раз - 9 грудня 2019-го в Парижі. Там були досягнуті домовленості про першочергові заходи щодо Донбасу, виконання яких дозволило б провести ще один саміт в тому ж форматі, щоб намітити стратегію врегулювання.

Спочатку мова йшла про організацію другого саміту в квітні 2020 року, однак зустріч не один раз відкладалася і в кінцевому підсумку так і не відбулася. Лідери чотирьох держав в Парижі домовилися, що Мінські угоди від 2014 року і Комплекс заходів по виконанню Мінських угод від 2015 року продовжать бути основою роботи Нормандського формату. Втім, були прийняті і тактичні рішення у вигляді невідкладних заходів щодо стабілізації ситуації в зоні конфлікту. Планувалося до кінця 2019 року забезпечити режим повного припинення вогню, до березня 2020 року визначити чергові ділянки розведення сил на лінії розмежування, приступити до робіт з розмінування територій, підготувати до відкриття нові пункти пропуску. Глави держав домовилися також за допомогою мінської переговорної групи організувати до кінця року обмін утримуваними особами за принципом «всіх на всіх», а на період підготовки до обміну забезпечити доступ представників Міжнародного комітету Червоного Хреста до всіх утримуваним особам.

Що стосується політичної частини врегулювання, то в Парижі, як відомо, мова йшла про те, щоб мінська група протягом 2020 року запропонувала вдосконалену редакцію закону про особливий порядок місцевого самоврядування окремих районів Донецької та Луганської областей. У документ передбачалося внести горезвісну «формулу Штайнмайєра»: про тимчасове надання Донбасу особливого статусу в період підготовки до місцевих виборів, а в разі визнання цих виборів такими, що відбулися і демократичними - про закріплення особливого статусу на постійній основі. З перерахованого вдалося з кінця липня встановити режим припинення вогню, який триває досі, хоча порушення періодично мають місце.

Про ділянках розведення сил, розмінуванні, відкритті нових пропускних пунктів, обміні утримуваними особами сторони продовжують сперечатися в рамках мінської групи.

«Якщо звести всі переговорні формати воєдино, то в них з боку РФ є все: агресія, хамство, лавірування. Описуючи поведінку Росії, мимоволі згадуєш відому скоромовку: кораблі лавірували-лавірували, лавірували-лавірували, та так і не вилавірували», - так прокоментував в одному зі своїх останніх інтерв'ю переговорну історію з Кремлем глава МЗС Дмитро Кулеба.

На думку експертів, каменем спотикання на шляху цього самого «лавірування» залишається статус Донбасу. Київ наполягає, що виконання домовленостей має завершитися ліквідацією «ДНР/ЛНР» і відновленням української юрисдикції на всій довоєнної території. Російська ж сторона виходить з того, що врегулювання неможливо без урахування думки Донецька і Луганська, то є всіляко намагаються суб'ектізіровать окуповані ними ж території.

Очевидно, що без вирішення цієї суперечності не варто сподіватися на прорив в переговорах по врегулюванню. Ще одна суттєва перепона на переговорному шляху - вибори в ОРДЛО. Це питання, як повідомили низка вітчизняних, а також російських ЗМІ, обговорювалося Єрмаком і Козаком в ході недавньої зустрічі і нібито були знайдені якісь точки дотику. Разом з тим, як зазначає наш джерело, близьке до Офісу президента, це не зовсім так, а, точніше - зовсім не так: «Про вибори в «ДНР/ЛНР» дійсно була розмова, хоча розмовою це назвати важко. Козак просто поставив нашу сторону перед фактом, що якщо ми і надалі не будемо погоджуватися на формулу «спочатку вибори, а потім - питання про кордон», то Кремль організовує «волевиявлення» без участі Києва. Оскільки питання про передачу кордону для нас є принциповим, ситуація, відверто кажучи, надскладна: вибори можуть відбудуться без участі в них українських політсил і про повернення непідконтрольних територій в наше правове поле можна буде забути всерйоз і надовго. Ідеальний варіант для Москви - формальне відновлення українського суверенітету над окупувала Донбасом при фактичному керівництві з Кремля. Для нас це, ясна річ, неприйнятний варіант».

Підкреслюючи, що Росія не планує робити Зеленському «рейтингові подарунки» у вигляді поліпшення безпекової ситуації або обміну військовополоненими, поки Верховна Рада не прийме бажані для Кремля рішення, політолог Тарас Паньо зазначає: «Коло, здавалося б, залишається замкнутим. Тоді яка мета нескінченного повторення цих звичних для всіх учасників дипломатичних рухів, якщо їх практична цінність, на перший погляд, є нульовою? Насправді, українська сторона має для продовження подібних зустрічей два стимулу. Перший, продуктивний - це необхідність зберігати в переговорному процесі по Донбасу участь наших європейських партнерів. Проти чого Росія неодноразово виступала, пропонуючи припинити, як «непотрібні» зустрічі в нормандському форматі, і перевести всю роботу по врегулюванню конфлікту на рівень мінської ТКГ. І якщо тепер відмовитися від переговорів радників «Нормандки», то, без зустрічі четвірки на вищому рівні, для якої теж ніби як немає підстав, Україна таки виявиться практично закритою в форматі ТКГ. А іншим стимулом для Банкової наполягати на збереженні подібного формату є бажання показати якщо не «прогрес» у врегулюванні конфлікту, то хоча б «напружену дипломатичну роботу» в цьому напрямку. Аналогічний стимул залишається і у німецьких, і у французьких чиновників. До думки яких змушені прислухатися і в Москві». Відштовхуючись від цього, на думку експерта, приводом для занепокоєння може стати не черговою «відвертий діалог» Єрмака і Козака, а скоріше несподіване просування на цих непростих переговорах, що буде свідчити про принципові поступки з боку Києва.

На даний момент, судячи з публічної і, тим більше, кулуарної риторики російської сторони, навіть найменших ознак того, що Кремль в 2021 році буде більш поступливим, не спостерігається. Швидше за все, як вважають аналітики-міжнародники, Росія збереже курс на легалізацію бойовиків в «республіках», паралельно вдосконалюючи власні механізми контролю над ОРДЛО. І одним з механізмів досягнення зазначеної мети, як вважають в експертних колах, є зміщення фокусу дискусії з зустрічей на різних рівнях в рамках «нормандського формату» на обговорення в межах Тристоронньої контактної групи (ТКГ). Природно, з легалізацією незаконних збройних формувань ОРДЛО як повноправних учасників засідань в Мінську, що дозволить РФ заявити про початок «прямого діалогу» Києва з Луганськом і Донецьком.

Саме тому, незважаючи на, здавалося б, повна відсутність KPI зустрічей радників «Нормандки», відхід від цього формату для Києва - це серйозний ризик залишитися один на один з РФ, яка за допомогою «випадкових» ескалацій на лінії розмежування, зі збереженням при цьому публічної «чистоти» в рамках ТКГ, зможе продавити-таки свої вимоги, зокрема, внесення особливого статусу в українську Конституцію, а також проведення місцевих виборів в ОРДЛО без виведення звідти окупаційного контингенту. Очевидно, що це - найгірший з усіх можливих для України сценаріїв, який дозволить Кремлю, залишаючись у статусі «їх там немає», повністю контролювати частину Донбасу за формально діючої юрисдикції там України.

Наталія Ромашова

Читайте також: На території «ДНР» виявлена таємна система в'язниць і концтаборів

Читайте також: На Донбасі бойовики поранили українського військовослужбовця