«Ефект Куїнджі»: після будь-якої події в музеях туди відразу вишиковуються рекордні черги

Перефразовуючи відомий афоризм, можна сказати, що якби історії з крадіжкою і поверненням кримського пейзажу українського художника грецького походження Архипа Куїнджі не було, її варто було б інсценувати. Сенсаційна новина привернула на виставку Куїнджі в Третьяковську галерею таку кількість відвідувачів, що тепер в черзі за квитками треба вистоювати мало не годинами. Російські чиновники від культури радісно потирають руки і прогнозують, що до закриття виставки в середині лютого її відвідають близько 400 тисяч людей. Причому цей показник обмежується не "людським фактором», а пропускною здатністю даного корпусу Третьяковської галереї. 

Точно так же, хоч і в менших масштабах, привернула в 2016-му році велике число відвідувачів в київський музей Ханенків виставка «Врятовані скарби Італії» - експозиція з 17 картин, викрадених в міському музеї Кастельвеккьо (Італія) і знайдених українськими прикордонниками. Виявляється, для «музейного буму» потрібен тільки привід - і народ повалить в музей валом. 

Але насправді радіти тут особливо нічому. У той час, як чиновники у всьому світі радісно рапортують про рекордну кількість музейних відвідувачів, зберігачі в музеях хапаються за голови. Тупіт мільйонних натовпів, тепло їхніх тіл і дихання мільйонів легень порушують режими температури і вологості, необхідні для збереження унікальних експонатів. Ці фактори плюс захист картин від злодіїв і вандалів змушує закривати картини склом, яке відблискує і не дає можливості по-справжньому розглянути і оцінити мальовничу манеру художника.

Найяскравіший приклад всього цього - експонування найзнаменитішої картини в світі «Джоконди» Леонардо да Вінчі. Візит до неї практично обов'язковий для кожного відвідувача паризького Лувру, але по факту перетворюється в насмішку. Що можна розгледіти, стоячи за огорожею в декількох метрах від покритої склом невеликої взагалі-то картини - загадка. Хоча, в принципі, для більшості відвідувачів головне - поставити «галочку». У Луврі був? Був. «Джоконду» бачив? Бачив. До речі, перше (а для когось і останнє) враження від Лувра у туристів - черга до музею (див. головне фото). 

Протестують проти цього тільки справжні поціновувачі мистецтва, яким натовпи туристів, що пробігають музейними залами в складі стандартної одно-двогодинної екскурсії заважають не те, що насолодитися шедевром, а просто ближче підійти до нього. Іноді доходить до смішного (втім, смішного тільки для спостерігача з боку), коли в такого роду музеї перетворюються цілі міста.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Lenta UA вже писала про те, що жителі Венеції давно вимагають обмежити багатомільйонний туристичний потік, через який в місті неможливо нормально жити. Тепер до них приєдналася і городяни Барселони, у якій «туристична біографія» дзеркально повторює венеціанську, коли колишнє промислове місто вирішили перетворити в Мекку «культурного туризму». Мерія в захваті від потоку туристичних грошей в міську казну, власники готелів і ресторанів рахують бариші, але жителям (крім тих, у кого є другі апартаменти, які можна здавати туристам подобово) вони радості не приносять. 

Втім, Україну ця проблема витрат «туристичного буму» поки що практично не торкнулася. Іноді взагалі доходить до комічних ситуацій. Коли автор цих рядків на початку десятих років був влітку в одеському Літературному музеї, найбагатшому за кількістю і якістю своїх експонатів, у нього ледь не склалося враження параду в його честь, так як при вході в кожен новий зал, де він був єдиним відвідувачем, доглядачка вставала зі стільця і ​​включала електричне освітлення. 

А в цей же час буквально в декількох сотнях метрах від літературного музею на Дерибасівській і прилеглих до неї одеських вулицях на літніх терасах ресторанів не було жодного вільного місця. Якби навіть тільки кожен двадцятий з цих жителів Одеси і туристів вирішив сходити в Літературний музей, там би в залах було повно народу. Для цього не вистачало «зовсім трохи» - того, щоб вони дізналися, що в Одесі взагалі існує музей такого профілю і якості.

Те ж саме можна сказати і про музеї практично будь-якого українського міста, за винятком, хіба що (та й то не завжди) столиці України. І персонал найпопулярніших старих київських музеїв про «музейний бум», з одного боку, мріє, тому що він дасть солідну надбавку до державного фінансування, а, з іншого боку, думає з побоюванням, так як музеям бракує не тільки виставкових площ, але і приміщень для сховищ.   

Олег Васильєв, Lenta.UA