День народження Тараса Шевченка: що ми знаємо і чого не знаємо про Кобзаря

Тарас Шевченко - постать такого масштабу, що, за великим рахунком, про нього треба або писати книгу (якщо є, що сказати нового) або просто поважати його мовчки. На жаль, в останні роки багато хто вибирає «середній шлях», вишукуючи якісь маловідомі факти про Кобзаря, щоб подати їх як сенсацію. Хоча для того, щоб правильно ці факти розуміти, треба добре знати історичний контекст, в якому вони відбувалися. А ось з цим бувають проблеми.

Візьмемо найпростіший приклад. Зараз, наприклад, прийнято писати, що Шевченко був невисокого зросту. Автори в цьому випадку, як їм здається, працюють на контрасті між значенням людини в історії і його життям в побуті. І ось тут на них чекає пастка. Зріст Тараса Григоровича, коли його «поголити» в солдати, був визначений в 164 см з невеликим. Для нашого часу це дійсно зріст невисокого чоловіка, оскільки сьогодні цей середньостатистичний показник в Україні дорівнює 178 см. Однак в ті роки це була величина вище середньої на 1-2 см (оскільки зріст тоді вимірювали в аршинах і вершках, цифру беремо приблизну). Таким чином в перекладі на сьогоднішні реалії зріст Шевченко склав би близько 180 см.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

При цьому треба врахувати, що на прийомних рекрутських пунктах писарі навмисно занижували зріст. Справа в тому, що він, як ми знаємо, на протязі дня змінюється. А в ті роки, коли рекрут прибував вже до місця служби, його зріст вимірювали наново - і якщо він був нижче записаного в формулярі, рекрута відправляли назад за рахунок «приймальників». Повертаючись до Шевченка, відзначимо, що він ще й відрізнявся, як було записано в його солдатському формулярі, міцною статурою. Тобто, кажучи сучасною мовою - був в молодості атлетом, а ніяк не чоловіком невисокого зросту. Ось що буває, коли до уваги не береться історичний контекст.

І ще про зовнішність Шевченко. Навіть він сам написав кілька автопортретів саме на основі своїх фотографій. Але справа в тому, що і фотографії Шевченко не завжди схожі одна на одну. Можна порівняти, наприклад, ті, в яких він поставав у вигляді класичного українця, і одну маловідому, де його практично не відрізниш від тисяч міських мешканців того часу. Або взяти його автопортрет 1857-го року року, який набагато ближче до його портретів часів юності, а не фотографій того часу.

Ось ми розібрали, причому нашвидкоруч, тільки одну деталь, і вже «набігло» на статтю, а їх, цих деталей, в життя Шевченка - багато десятків. Але оскільки книги про нього мають право писати тільки люди, які присвятили вивченню його біографії роки, обмежимося ще тільки трьома фактами, відомими середньостатистичному читачеві лише побіжно, а то і невідомими взагалі.

Факт перший. Для нас Шевченко-художник це лише друга іпостась Шевченка-поета. Так би мовити, ще одна сторона його таланту. Насправді ж він був не просто професійним художником (про його бездоганний смак говорить те, що в зрілі роки він вважав кращим серед живописців Рембрандта), а офіційно визнаним академіком петербурзької Імператорської академії мистецтв - причому за його гравюри на міді, які вимагали відточеноїтехніки. Втім, вона у нього видна і в картинах та малюнках. 

Факт другий. «Кобзар» - книга, яку читав кожен українець. Крім того, ще зі школи він знає (у всякому разі, повинен знати), що перше видання «Кобзаря» вийшло в Санкт-Петербурзі в 1840-му році, і що воно є сьогодні великою рідкістю. Але мало хто знає, наскільки великою. Тим часом, в 2015-му році на аукціоні ця невелика книжка розміром 18,2х11,3 см об'ємом 114 сторінок, була продана за суму, еквівалентну $170 тис., Причому в результаті торгів її ціна піднялася вище прогнозованої більш, ніж в чотири рази.

Факт третій. Про те, що означав Шевченко для України вже в ті роки говорить те, що під час перевезення його праху для поховання з Петербурга до Канева студенти університету в Києві і прості шанувальники в Каневі двічі випрягати в Києві коней, а в Каневі волів, впрягались замість них самі - і везли воза з труною. Такий звичай в той час існував - але удостоювалися його лише люди, яких народ вважав по-справжньому великими.

Заставне фото: Pinterest