Данилюк Олександр Володимирович

Народився 26 вересня 1981 року в Києві. 

Освіта 

Закінчив Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана за спеціальністю «Правознавство». Магістр правового регулювання економіки. Спеціаліст із залучення прямих іноземних інвестицій, має сертифікат USAID від 2006 року. 

Сім'я

Одружений, виховує сина й дочку.

Кар'єра

У студентські роки очолив правозахисну організацію «Правове суспільство» (Інститут правового суспільства). Був Уповноваженим із прав дітей і молоді при КМЦССМ КМДА. 

З 2004 року очолює «Всеукраїнський центр сприяння підприємницькій діяльності», який опікується захистом індивідуальних та колективних прав підприємців.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Політика

У 2000 році Данилюк брав активну участь в акціях опозиції «Україна без Кучми» і «Вставай, Україно!». 

У 2004 році був адвокатом кандидата в президенти Віктора Ющенка в Донецькій області. Захищав Бориса Пенчука (видавця книги «Донецька мафія»). Здійснював правовий супровід низки загальнонаціональних кампаній з протидії виборчим фальсифікаціям, зокрема, Громадської Ініціативи «Знаю». 

У 2008 году в межах кампанії «Київ без Черновецького» Був ініціатором позову про зняття чинного міського голови з виборів за використання службового становища.

Брав участь у розробленні Національної антикризової програми, автор ряду поправок до Податкового кодексу (зокрема, про скасування принципу винності платника податків). 

2 грудня 2010 року подав подання до Конституційного Суду України щодо відповідності Податкового кодексу Конституції України. 

У 2010 році брав участь у створенні руху «Спільна справа» та очолив його. 

17 січня 2011 року – координатор Податкового майдану. 

15 травня 2011 організував за різними оцінками невдалу акцію "День гніву".

1 липня 2011 року разом із Ігорем Луценком, Єгором Соболєвим, Вадимом Ніздрею й Олександром Бригинцем провів прес-конференцію щодо створення громадської ініціативи «Повернемо Києву історичне обличчя». 

5 серпня 2011 року Олександр Данилюк заявив про початок акції протесту на Майдані Незалежності з 8 серпня 2011 року з вимогою невідкладного проведення виборів Верховної Ради й Президента. 

10 серпня 2011 року запропонувала опозиції створити загони самооборони. 

У 2011 році як адвокат захищав бізнесмена Андрія Олійника після розгрому його фірми ProstoPrint, яка пропонувала сувенірні футболки зі скандальним написом: «Спасибі жителям Донбасу...».

Разом із нардепом НУНС Парубієм брав участь у звільненні з РВВС студентки КМА Дар'ї Степаненко, яка вдарила квітами 22 вересня 2011 року міністра Табачника. 

У січні 2014 таємно покинув Україну у зв'язку з тим, що був оголошений у розшук УБОЗ Києва. 

Повернувшись до Києва 3 березня 2014 року, разом зі своїм рухом «Спільна справа» почав організовувати збори військовозобов'язаних у зв'язку із загрозою введення російських військ в Україну. 

8 липня 2014 року Олександр Данилюк був призначений радником міністра оборони України Валерія Гелетея для виконання завдань з реформування армії та проведення АТО. Залишив цю посаду в листопаді, коли його призначили головою новоствореного «Центру оборонних реформ».

У січні 2019 року зареєстрований кандидатом у Президенти України.

Скандали

24 січня 2014 активісти «Спільної справи», очолювані Данилюком, зайняли будівлю Міністерства аграрної політики України. 29 січня внаслідок сутички наступних переговорів з активістами ВО «Свобода», члени руху покинули будівлю й перемістилися в «Український дім». 

25 сiчня «Спільна справа» захопила будівлю Міністерства енергетики та вугільної промисловості на Хрещатику. Ніякого опору від охорони активісти на своєму шляху не зустріли.

26 січня активісти «Спільної справи» захопили будівлю Міністерства юстиції на вулиці Городецького 13. Спроби Віталія Кличка звільнити будівлю дипломатичним шляхом не увінчалися успіхом. Як заявили активісти представникам ЗМІ, будівля була захоплена для організації відпочинку. У відповідь на різку реакцію урядовців Данилюк запропонував звільнити Міністерство, але при цьому заблокувати вхід туди для держслужбовців. Також він заявив, що в країні йде «національно-визвольна війна проти окупації Російською Федерацією».

31 січня Данилюк був оголошений у розшук УБОЗ Києва за статтею 294, частиною 2, КК України «організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки». Після цього він був змушений таємно покинути Україну та сховатися в Лондоні.

Доходи

Згідно з декларацією за 2017 рік, прибутку, крім заробітної плати в «Центрі оборонних реформ», у Данилюка немає, за рік вона склала 620 тис. грн. Доходи його дружини за цей же період у формі зарплати – понад 1,7 млн грн. 

Рахунків у банках, згідно з декларацією, у Данилюка та членів його сім'ї немає. Готівкою вони зберігають 262 тис. фунтів стерлінгів. 

Також Данилюк не задекларував нерухомість та цінне рухоме майно. Його дружина володіє будинком, двома квартирами та декількома ділянками землі в окупованому Криму.

Згідно з декларацією за 2018 рік, яку він подав 20 січня 2019 року, Данилюк – засновник двох організацій з обмеженою відповідальністю, зареєстрованих в Україні: ТОВ «Всеукраїнський центр сприяння підприємницькій діяльності» і ТОВ «Інформаційне агентство «Гілдхолл». А також ТОВ «Blenheim technologies LLC», зареєстрованого в США. Однак доходів від них Данилюк не отримує.

Цитати

Про Мельниченко, Гонгадзе та КДБ: «Є багато фактів про інформатора – майора Мельниченка, який нібито записував на плівки розмови про вбивство Георгія Гонгадзе в кабінеті президента Кучми, на яких фактично й будувався весь скандал. Тоді про це не було відомо, але до 1994 року майор Мельниченко був кадровим співробітником російських спецслужб і близьким другом офіцера КДБ Олександра Литвиненка (отруєний у Лондоні – ред.), з яким вони вчилися у вищій школі КДБ у 80-і. За місяць до своєї смерті (під час кампанії «Україна без Кучми» – ред.) Олександр Литвиненко заявив, що майор Мельниченко регулярно контактує із ФСБ, постійно літає в Москву та навіть назвав ім'я керівника Мельниченка у ФСБ – генерала Павловського».

Про Центр оборонних реформ: «Це міжнародна структура, до якої увійдуть експерти, серед яких – велика кількість представників країн НАТО, це відставні керівники, високопоставлені державні службовці оборонних, розвідувальних відомств. Це буде структура, яка буде напрацьовувати конкретні пропозиції щодо реформування ЗСУ, системи забезпечення й узагалі концепції оборони України».

Про знищення ватажків бойовиків: «Україна повинна застосовувати Сили спеціальних операцій. На тих ділянках фронту, де порушується режим припинення вогню, повинні здійснюватися акції відплати проти командирів оперативного та навіть тактичного рівня з того боку, які конкретно порушують ці домовленості. Ми потім можемо називати це як завгодно – нещасними випадками, роботою партизанів. Природно, Україна не повинна брати на себе за це відповідальність, але Україна мусить чітко показувати, що порушення режиму припинення вогню не залишається безкарним. Це важливий елемент нашої стратегії, яку, на жаль, ми зараз не застосовуємо». 

Про обстріл на Донбасі: «Збереження Росією обстрілів на лінії зіткнення не є випадковістю й підпорядковане загальному задуму агресії. Психологічне виснаження, стрес і створення постійного стану невпевненості повинні підготувати українців до необхідності прийняти гірші та найбільш невигідні умови капітуляції. 

Треба визнати, що на цьому шляху РФ досягла значних успіхів. Значна частина населення стомлена війною настільки, що втратила можливість об'єктивно оцінювати наслідки припинення опору». 

Про компроміси із РФ: «На превеликий жаль, ці компроміси неможливі: ми повинні це усвідомити. Як колись говорила Голда Меїр: «Наші сусіди хотіли, щоб ми померли, а ми хотіли жити. Де тут місце для компромісу?» Ми не починали цю війну, нам нічого не потрібно від Росії, крім того, щоб вона від нас відстала. Забирайтеся з Криму, забирайтеся з Донбасу, компенсуйте нам людські втрати, зруйновану інфраструктуру, дайте біженцям гроші, щоб вони почали жити нормальним життям, заплатіть за роки окупації – нам не потрібно від Росії більше за те, що передбачено міжнародним публічним правом. Компроміс, який підтримується значною частиною українських олігархів, полягає в тому, щоб продати як мир капітуляцію, що означатиме те, що Росія буде нарізати Україну, як ковбасу...»