Чотириразовий володар «Оскара» Вуді Аллен потрапив в сексуальний скандал

Дивні речі відбуваються в світі кіно. 87-річний Роман Поланскі, який в 1977-му році зізнався у зґвалтуванні 13-річної Саманти Геймер і втік з США перед винесенням судового вироку, замість того, щоб провести останні роки життя, оцінюючи його з точки зору небесного суду, постійно судиться з професійними об'єднаннями, що виключивли його зі своїх лав. 85-річний володар чотирьох «Оскарів» Вуді Аллен, якого його колишня дружина актриса Міа Ферроу (за іронією долі, вона зіграла головну роль в «Дитині Розмарі» Романа Поланскі) звинуватила в розбещенні як її прийомної дочки від попереднього шлюбу Сун-І Превін, яка жила з ними, так і їх спільної з Алленом прийомної дочку Ділан, тоді малолітньої дитини, в аналогічній ситуації випускає мемуари, від яких відмовилися чотири видавництва. Останнім з них було Grand Central Publishing, що входить в Hachette Book Group, співробітники якого влаштували демонстрацію протесту, і рукопис підібрало вже п'яте, нью-йоркське Arcade.

Чому невгамовні дідки замість того, щоб готуватися до небесному суду, до сих пір провокуют галас навколо себе - загадка. Невже думають, що проживуть до 150 років? До речі, хоча вина Аллена, на відміну від Поланскі, судом не доведена (тобто, строго кажучи, про неї можна говорити лише приблизно), колишній улюбленець Голлівуду вже став в ньому ізгоєм. Та й фільми, які він знімають - лише переспіви його старих робіт. Так чи інакше, але дія викликає контрдію - і, як повідомляє francetvinfo.fr, на телеканалі НВО зараз вийшов документальний фільм, який обвинувачує Аллена в розбещенні його малолітньої дочки.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Для того, хто не знайомий з цією історією, доведеться її нагадати. Почалося все з того, що Міа Ферроу, яка була дружиною Вуді Аллена і героїнею 13 його фільмів заявила, що Аллен розбещував як її прийомну дочку від попереднього шлюбу Сун-І Превін, яка жила з ними, так і їх спільну з Алленом прийомну дочку Ділан , в той час зовсім ще дитину. У 1997-му році Сун-І Превін і Вуді Аллен, який старший за неї на 35 років, одружилися. А через десять з гаком років Сун І-Превін звинуватила в насильстві над собою як раз Міа Ферроу і до того ж заявила, що звинувачення Аллена в розбещенні Ділан теж хибні, хоча і не заперечувала того факту, що сварки між Міа і Алленом почалися після того, як Міа знайшла у нього фотографію оголеної малолітньої Ділан.

Вся ця «Санта-Барбара» (чого варта одна Сун-І Превін, одночасно дочка і дружина Аллена) поступово заглохла, але історія з мемуарами її реанімувала. Причому Аллен розповідає в них про своє особисте життя не надто впевнено. Так, він пише, наприклад, що на початку його відносин з Сун-І Превін ними «оволоділа пристрасть» і вони «не могли відірватися один від одного». Але ж зрозуміло, що для суперзнаменітого вітчима порушити таку «пристрасть» в недосвідченої дівчині, яка жила з ним в одній родині, було нескладним завданням, так що ситуація була повністю в його руках, і ні про яку взаємну пристрасть не могло бути й мови.

З приводу другої прийомної дочки Ділан Аллен розповідає, наприклад, про такий випадок - мовляв, якось все численне сімейство з дітьми та їх няньками, дивлячись телевізор, зайняло весь диван і йому довелося сісти на підлогу біля ніг малолітньої Ділан. І тоді, мовляв, він, можливо, поклав на мить голову їй на коліна - але, звичайно, не зробив їй нічого поганого. І як тут не згадати приказку «ти виправдуєшся, отже, ти винен»?

У документальному фільмі, про який йде мова, «Аллен проти Ферроу», головним обвинувачем проти Аллена виступає Ділан Ферроу, яка стверджує, що постраждала від дій свого вітчима, коли їй було сім років. І хоча в ньому представлено і думка тих членів цієї численної дивної родини, хто знаходиться на стороні Вуді Аллена, обвинувальний ухил, на думку автора статті, очевидний.

Тут цікаво те, що в фільм увійшли численні кадри сімейних зйомок того часу, які робила Міа Ферроу. І те, що тоді виглядало як мила сімейна ідилія - батько, люблячий свою маленьку дочку - сприймається в світлі сьогоднішніх знань зовсім по-іншому. У фільмі є також аналіз кіноробіт Аллена, де робиться акцент на тому, що з деякого часу він став буквально одержимий ролями дівчат-підлітків. А в цілому, робить висновок автор статті, фільм «Аллен проти Ферроу» залишає враження прання брудної білизни в громадському місці - і скільки його ні пери, воно все одно брудне.

Фото: Twitter