Божевільна Дженні. Як фотомодель наглядачкою табору смерті стала

Цю охоронницю ув'язнені прозвали Безумною Дженні і Прекрасною Примарою, — повідомляє «Русская Семерка». Майбутня нацистська злочинниця народилася 22 травня 1922 року в Гамбурзі в сім'ї скромного достатку.

У 18 років дівчина з привабливою зовнішністю стала працювати фотомоделлю, але в січні 1944-го несподівано влаштувалася наглядачкою до концтабору Штуттгоф поблизу Данцига. Навіщо? Можливо, справа у високій зарплаті і перспективі, але не виключено, що свою роль зіграли садистські нахили.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Так чи інакше, Баркманн відрізнялася абсолютно незрозумілою жорстокістю стосовно ув'язнених. Вона обожнювала бити в'язнів, часом до смерті, а також особисто відправляла приречених, в тому числі жінок і дітей, в газові камери. Іноді вона могла піддати свою жертву звірячим тортурам. Зовні ж Дженні була сама чарівність, та ще з нальотом інтелігентності: її, скоріше, можна було б сприйняти як за студентку університету, ніж за наглядачку.

У 1945 році напередодні приходу радянських військ Дженні втекла зі Штуттгофа і чотири місяці десь ховалася. Щоправда, колишні в'язні склали досить точний портрет своєї мучительки, та й в архівах табору зберігалося її особиста справа з фото. Зрештою, військовий патруль затримав Баркманн на вокзалі у Гданську при спробі покинути Польщу. На допитах вона запевняла, що не знущалася з ув'язнених, а навпаки, намагалася полегшити їхню долю.

Дженні спробувала привернути на свою сторону одного зі своїх охоронців — капрала Війська Польського Йосипа Ляса, єврея за національністю. Йому вона теж розповідала байки про порятунок в'язнів. І навіть запевняла, що будь їй дозволено покинути камеру, вона б розшукала документи, що свідчать про її невинність. Спочатку Ляс перейнявся симпатією до красивої і скромної дівчини, але незабаром побачив документи і фотографії, які викривали її злодіяння. Це призвело Йосипа в лють, адже його мати і сестра теж загинули в концтаборі.

На суді проти наглядачки свідчили не тільки документи, а й колишні ув'язнені. Адвокат намагався довести, що вона неосудна, адже її жорстоке поводження було нічим не виправдано. Але Дженні, почувши це, голосно засміялася. Її судили і визнали винною у військових злочинах. На відміну від інших Баркманн не молила про помилування. Коли колишній наглядачці надали останнє слово, вона сказала: «Життя справді велике задоволення, а задоволення, як правило, триває недовго».

24-річну Баркманн публічно повісили на Біскупської Гірці під Гданськом 4 липня 1946 року разом з 14 іншими військовими злочинцями. На страті були присутні близько 200 000 осіб, серед них і капрал Ляс. Засуджених підвозили до місця страти на вантажівках, надягали на шию мотузку, потім вантажівка від'їжджала... Коли мотузку наділи на шию Дженні Баркманн, мотор у вантажівки не завівся. І тоді одна з колишніх в'язнів Штуттгофа підбігла і зіштовхнула екс-наглядачку з борта. Коли все було скінчено, глядачі почали шпиняти повішених, відривати у них на «сувеніри» гудзики і клапті одягу.

Існує легенда про те, що прах Дженні-Ванди Баркманн змили в унітаз у вбиральні її рідного дому в Гамбурзі. Але, це, швидше за все, вигадка. Ніхто не став би витрачати час і сили на те, щоб спалити труп, а потім привезти попіл в Німеччину, та ще в рідний дім нацистської злочинниці. Згідно з офіційними даними, тіла всіх страчених віддали до анатомічного театру Гданська для вивчення студентам-медикам.

На ілюстрації: Дженні-Ванда Баркманн