Анка-кулеметниця і інші. Що трапилося з героями «Чапаєва»

У 1934 році на екрани Радянського Союзу вийшов фільм братів Васильєвих «Чапаєв», який отримав першу премію Московського кінофестивалю, Гран-прі Паризької Всесвітньої виставки і був визнаний Національною радою кінокритиків США найкращим фільмом 1935 іноземною мовою. Втім, і без визнання професіоналів картина стала культовою, хоча у 1930-і це слово ще не увійшло до лексикону.

При цьому, як відзначають на сайті Кирилиця, за образами Василя Івановича, Петьки і Анки померкли реальні прототипи цих людей. І якщо з Чапаєвим все більш-менш ясно, то Петька і Анка зовсім зникли у «променях слави» своїх кіношних двійників.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Петро Семенович Ісаєв — порученець Василя Івановича Чапаєва, народився близько 1890-го року у селянській родині, в селі Корніївка у Саратовській губернії. Хоробро воював на фронтах Першої Світової, був старшим унтер-офіцером музичної команди, після поранення повернувся додому.

Революцію прийняв всім серцем, в роки громадянської війни організував в Корніївці загін для придушення антибільшовицьких бунтів. Серед односельців користувався повагою, в створений Ісаєвим загін записувалися охоче.

З Чапаєвим Петро Семенович познайомився у 1918 році, став у нього командиром ескадрону, а незабаром — начальником зв'язку. Начдив був неписьменним, тому грамотного Ісаєва дуже поважав і через деякий час зробив Петра своїм порученцем.

Про загибель Ісаєва є різні версії. У фільмі показано, що він героїчно гине, прикриваючи відступ свого командира. Сталося це під час бою за станицю Лбіщенська — Петька відстрілювався до кінця, а останню кулю випустив в себе.

За іншою версією, Петро Семенович під час цього фатального бою був з дорученням в іншому місці і не міг битися пліч-о-пліч зі своїм командиром. Загибель друга так потрясла його, що він застрелився.

Деякі стверджують, що Петро Ісаєв загинув у себе вдома, від ран, отриманих на війні. Він так прагнув до своєї сім'ї і коханої дружини, що втік зі шпиталю, не дочекавшись одужання. В результаті рани відкрилися, і герой помер від зараження крові.

Отже, Петька був одружений, мав двох дітей. Дружину його звали Анна Голдирева. Вона не воювала і ніяк не могла бути прототипом знаменитої Анки-кулеметниці. Проте, у дивізії Чапаєва була молода жінка, яка стріляла з кулемета — санітарка Марія Попова. Під час одного з боїв вона підібралася до пораненого червоноармійця-кулеметника і намагалася доставити його до шпиталю, проте той відмовився покидати поле бою і навчив Марію стріляти, допомагаючи їй здоровою рукою. Ніякого роману з нею у Петра Ісаєва не було, Чапаєв не заохочував подібні відносини у своїй дивізії. Є відомості, що після війни Марія закінчила МДУ, працювала за кордоном і померла в 1981 році у Москві. Звідки ж взялася колоритна Анка з фільму?

Спочатку, її не було у сценарії. Кажуть, що на ліричній лінії сюжету наполіг сам Сталін. Так з'явилася безстрашна Анка-кулеметниця, і безсмертна сцена навчання Анки володінню зброєю.

У фільму була навіть «альтернативна» кінцівка, яку так і не побачив глядач: вже після війни щасливі Петька і Анка грають з дітьми в прекрасному квітучому саду, і лунає голос Чапаєва: «Ось одружитеся, працювати разом будете. Війна скінчиться, чудове буде життя. Знаєш, яке життя буде? Помирати не треба! ». Від цих кадрів автори картини вирішили відмовитися, оскільки вони порушили б трагічне звучання загибелі Чапаєва.

Що ж сталося з цією Анною — дружиною Петра Ісаєва? Вдова Петьки і мати двох його дітей, як свідчить легенда, була не в захваті від картини. З фільму вона дізналася, що її чоловік, виявляється, був захоплений якоюсь Анкою, та ще й сам Чапаєв передрікав їм щасливе сімейне життя!

Чи прийняла жінка екранну правду за справжні факти, або була ображена тим, що пам'ять її чоловіка — зразкового сім'янина, очорнюють подібним чином, але Анна відправила лист Сталіну, вимагаючи розібратися. Зрозуміло, відповіді не послідувало, а фільм продовжував переможну ходу по екранах країни. І тоді, як кажуть, Анна наклала на себе руки, не витримавши ганьби і насмішок односельчан.

На ілюстрації: Анка-кулеметниця на графіті, Харків