Алену Делону вручать почесну Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю

Нинішньому молодому поколінню, крім тих його представників, хто цікавиться історією кіно, 83-річний Ален Делон не відомий зовсім. Та й чим його може зацікавити актор, який змушував здригатися в кінозалах від обожнювання серця їхніх бабусь? Середнє покоління пам'ятає актора по фільмам з його участю, які йшли в кінотеатрах в 70-80-і роки, плюс той потік детективів, який пішов на екрани телевізорів в 90-ті роки.

Так за що ж йому дають в цьому році почесну Золоту пальмову гілку, яку до цього вручали Жанні Моро, Вуді Алену, Джейн Фонді, Бернардо Бертолуччі, Клінту Іствуду, Жан-Полю Бельмондо і Аньєс Варда? Адже, якщо говорити про конкурсну його частину, Каннський кінофестиваль - це фест для снобів. Що в цій компанії робить чоловік, який в юності працював в ковбасній крамниці, служив у морській піхоті в Індокитаї, який тоді ще був французьким, а «на громадянці» був офіціантом в пивній, а потім і зовсім став безробітним?

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Парадоксально, але незважаючи на свою зовнішність, про яку в 60-е-70-ті роки навіть професійні кінокрітикесси писали, що «Делон може бути на кіноекрані просто гарним, а може - божественно прекрасним» (це реальна цитата з серйозної статті, просто кінокрітикесса не втрималася від емоцій), йому було важко пробитися в кіно. Справа в тому, що красенів, так само як і красунь, які бажають потрапити на кіноекрани, особливо в ті роки - хоч греблю гати, і у кінорежисерів навіть виробляється на них своєрідна алергія.

Тому Делону з самого початку доводилося боротися за те, щоб режисери вважали його актором, а не просто гарненьким сином ковбасника, який випадково потрапив на знімальний майданчик. Він брав уроки фехтування, працював над дикцією і мімікою, навчався у партнерів на зйомках. До того ж йому пощастило - Делон починав зі другорозрядних фільмів, і міг би зніматися в них все життя, якби не потрапив до класика французького кіно Рене Клеману, який знімав під назвою «На яскравому сонці» екранізацію детективного роману «Талановитий містер Ріплі» Патриції Хайсміт .

Головний герой роману і фільму - молодий і закінчений негідник, і Клеману потрібен був актор ангельської зовнішності, який зможе зіграти аморальність, заздрість і підлість, якй ховаються за цією зовнішністю. Делон з цим завданням впорався - і потрапив до тих акторів, якими цікавляться серйозні режисери. 60-і стали для Делона роками, коли його знімали в головних ролях такі генії світового кіно як Лукіно Вісконті і Мікеланджело Антоніоні, яких приваблював контраст між зовнішністю Делона і тим, кого він може зіграти.

Після видатних італійських режисерів на актора звернули увагу видатні французькі, зокрема Жан-П'єр Мельвіль в своєму фільмі «Самурай», який став культовим багато в чому завдяки саме Делону, що зіграв холодного найманого красеня-вбивцю. Надалі цей образ Делона буде експлуатуватися режисерами багаторазово і принесе йому масове глядацьке визнання і гроші.

Він грав ці ролі на одному бездоганному професійному рівні, що слід зазначити тому, що Делон був самоуком, а освоїти акторську професію таким чином не простіше, ніж, наприклад, самостійно навчитися грати на скрипці. Тут потрібні завзятість і воля, які тим важче виявити, коли ти вже добре заробляєш і до твоїх послуг практично необмежена кількість красивих жінок.

У тому, що Делон став у своїй професії справжнім віртуозом легко переконатися, подивившись, наприклад, «Любов Свана» Фолькера Шлендорфа, екранізацію першої книги епопеї Марселя Пруста, в якій Делон зіграв барона Шарлю. Акторові тут вдалося взагалі змусити глядача забути про свою зовнішність, зачарувавши іншим - доброзичливим цинізмом свого персонажа.

Так що почесну Золоту пальмову гілку Делону вручати є за що. Інша справа, що це можна і потрібно було зробити раніше - але у Каннського кінофестивалю є властивість забувати про кого-то і згадувати лише в останню хвилину, коли людині вже за вісімдесят. Так, до речі, було з Інгмаром Бергманом, якого Канни обходили призами десятиліттями, потім схаменулися, бо зрозуміли, що мова йде вже не про престиж Бергмана, а про престиж фестивалю, придумали спеціально для шведського режисера Гілку гілок, а він не приїхав на вручення .

Сергій Семенов, Lenta.UA

Заставочную фото: Air Freshener