Адвокати диявола: які країни та чому не засуджують путінську агресію

Під час вчорашнього бліц-спілкування з американськими журналістами речник Адміністрації президента США Джен Псакі заявила, що Росія вже програла війну, з тріском проваливши всі цілі, намічені перед початком масштабного вторгнення в Україну. «Президент Путін не проведе маршу вулицями Києва. Вони не оволодіють територіальною цілісністю та суверенітетом цієї країни. Їм не вдалося поділити світ, поділити НАТО», - підсумувала Псакі.

За майже два з половиною місяці війни більшість країн справді демонстрували єдність у підтримці воюючої України, однак у колективній «бочці», не без ложки дьогтю.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Незабаром після того, як 24 лютого РФ напала на Україну, Генасамблея ООН провела термінове голосування щодо негайного засудження російської агресії. Резолюцію підтримала 141 із 193 країн-членів Організації Об'єднаних Націй. Серед держав, що утрималися від осуду Росії, опинилися Китай, Індія та Південна Африка. Позиція тільки цього тріо є підставою для того, щоб не тішити себе ілюзіями про абсолютну і беззаперечну підтримку нашої країни в загальносвітовому контексті. То чому ж деякі країни не наважуються на жорстку позицію щодо вторгнення Росії в Україну? Очевидно, що однозначної та універсальної відповіді на це питання немає, оскільки кожна країна має свої конкретні причини.

Під час зимової Олімпіади в Пекіні незадовго до початку вторгнення в Україну до Китаю приїхав Путін. За підсумками візиту в офіційному повідомленні китайської сторони було сказано, що «можливість співпраці двох держав не має жодних кордонів». Чи попередив тоді бункерний мешканець свого китайського колегу Сі Цзіньпіна про повномасштабний напад на Україну? У владних кабінетах Піднебесної запевняють, що ні, хоча у дипломатичних колах домінує дещо інша точка зору.

«Путін якщо і не сказав прямим текстом китайському керівництву про велику війну, то недвозначно натякав. У всякому разі, так стверджують колеги, які мають інсайдерську інформацію. Москву і Пекін об'єднує глобальне вороже ставлення до Північноатлантичного Альянсу, Заходу, та й до демократичних цінностей як таких. Це – ключове, а те, що КНР намагається створювати видимість якихось антиросійських санкцій – не більше ніж пил в очі. У Китаю свої інтереси та види на Росію, яку він у світлі останніх подій може перетворити на свого васала», - зазначає у розмові з Lenta.UA співрозмовник із вітчизняного МЗС.

За його словами, той факт, що деякі західні уряди відкрито засуджують Піднебесну через мілітаризацію Південно-Китайського моря, виправні табори для уйгурського населення, придушення демократії в Гонконгу та регулярні обіцянки повернути Тайвань силою, робить НАТО спільним ворогом для Москви та Пекіна.

Окрема історія – Індія. Не секрет, що Нью-Делі отримує більшу частину своєї зброї від РФ, а після нещодавнього прикордонного конфлікту з Китаєм через спірний регіон у Гімалаях Індія розраховує, що одного разу саме Москва може стати адвокатом її державних інтересів у військовій, та й загалом геополітичній площині.

Немає нічого дивного у тому, що Сирія підтримала агресію Росії. Президент цієї країни Башар Асад багато в чому зобов'язаний Кремлю своїм виживанням після того, як у 2015 році його мало не повалили бойовики Ісламської держави.

Але й такі давні партнери Заходу як Саудівська Аравія та Об'єднані Арабські Емірати – хоч і підтримали «антиросійську» резолюцію ООН, особливо не критикують Москву. Фактичний правитель ОАЕ спадковий принц Мухаммад ібн Заїд підтримує добрі стосунки з Путіним, а попередній посол ОАЕ у Москві навіть бував із президентом Росії на полюванні, - нагадує Reuters. Крім того, не варто забувати, що між спадковим принцем Саудівської Аравії Мухаммедом ібн Салманом та президентом США Джо Байденом дуже натягнуті стосунки – настільки, що вони відмовляються прямо розмовляти навіть телефоном. Цей конфлікт має власну природу. У 2008-му, коли світові лідери зібралися в Буенос-Айресі на саміт G-20 – лише через кілька тижнів після того, як Захід звинуватив саудівського принца у звірячому вбивстві на замовлення журналіста Джамаля Хашоггі, - більшість з них демонстративно проігнорували ібн Салмана. А Путін навпаки тепло привітав принца рукостисканням. Навряд чи лідер СА забув цей епізод.

Утім, це не означає, що ці країни, за винятком Сирії, активно підтримують вторгнення. Відкрито «проти» резолюції ООН, яка засуджує дії Кремля, висловилися лише п'ять держав: Білорусь, КНДР, Сирія, Еритрея і сама РФ.

Аналітик Українського інституту майбутнього Ілія Куса, коментуючи нейтрально-відсторонену позицію окремих держав у російсько-українській війні, вирізняє кілька причин: «По-перше, ми зазвичай маємо справу з критичною залежністю деяких країн від ресурсів Росії. Друга закономірність – це зазвичай небажання розривати зв'язки України з Росією, приєднуватися до західних санкцій через небажання порушувати політику прагматичного нейтралітету у зовнішній політиці. Це стосується Об'єднаних Арабських Еміратів, Саудівської Аравії, Бахрейну, тобто саудівських монархій, які останніми роками відійшли від союзу зі США, і тепер вважають, що їхнє право не приєднуватися до санкцій – це суверенне право робити те, що вони захочуть у зовнішній політиці. І третя закономірність – це те, що пов'язане з питаннями, що не належать до України чи Росії. У деяких країнах просто небагато інформації про те, що відбувається, у деяких країнах стратегічна цінність України дуже низька. Ми не маємо тісних контактів, наприклад, з Індонезією чи Малайзією, щоб сказати, що вони розуміють, навіщо їм підтримувати Україну, приєднуватися до санкцій, робити якісь кроки собі на шкоду».

На жаль, за словами експерта, зараз Україна не може нічого виправити: «Ми не маємо ні часу, ні ресурсів. А для того, щоб ми отримали інструменти, що дозволяють впливати на позицію певної країни та коригувати її, потрібна кропітка робота протягом певного часу. Потрібно, щоби була цілісна політика».

На особливу увагу в контексті позиційного «віляння» заслуговує сусідня Угорщина. Буквально днями секретар РНБО Олексій Данилов заявив, що ця країна була попереджена заздалегідь Путіним про напад на Україну, а тамтешній прем'єр Орбан нібито мав плани на частину Закарпаття. І хоча посольство Угорщини в Україні висловило обурення через таку заяву секретаря Радбезу, назвавши вимовлене Даниловим «хибними та необґрунтованими звинуваченнями», Орбан справді у розмові з Папою Римським нещодавно проговорився, що знає про плани Путіна щодо України. За його словами, нібито кремлівський диктатор хоче закінчити війну в Україні до 9 травня, що, судячи з календарних показників, апріорі нереально. Але суть навіть не в датах, а в тому, як поводиться і що заявляє керівник Угорщини. Орбан неодноразово називав Путіна своїм політичним зразком і, що примітно, його позицію не змінили ні анексія Криму, ні окупація Донбасу.

Глава угорського уряду досі утримується від будь-якої критики ініціатора цієї холоднокровної війни – Путіна, все ще прагне забезпечити дешеві постачання російського газу для Угорщини та не бере участі у військовій підтримці України для захисту від варварських атак «визволителів».

Якраз після старту повномасштабного вторгнення Росії в Україну офіційний Будапешт дистанціювався від решти Європи з дипломатичної та санкційної боротьби з Кремлем. Угорщина стала єдиною європейською державою, яка відмовилася надати зброю Україні для захисту від РФ. Більше того, озброєнню навіть не дозволяється проходити через угорську територію.

Коментуючи нещодавню зустріч угорського прем'єра та російського президента за скандально відомим восьмиметровим столом, німецький журналіст Дамір Фрас констатував: «Орбан не гребує нічим. Він є холоднокровним тактиком, якому особисті інтереси значно важливіші, ніж, наприклад, інтереси ЄС чи НАТО. Якщо завгодно, він – адвокат Путіна у західному світі. У всякому разі, жоден глава уряду країн Євросоюзу не координує своєї роботи з Путіним так тісно, як Орбан».

Тим часом офіційний Будапешт роками блокував амбіції України щодо НАТО та ЄС, після 24 лютого, коли РФ повномасштабно напала на Україну, підтримав якнайшвидше членство нашої країни в ЄС, міжнародні санкції проти Росії та прийняв вимушених українських біженців у свою країну.

Водночас, коли прем'єр-міністри Польщі, Чехії та Словенії вирушили до Києва, який героїчно вистояв перед російськими військами, щоб продемонструвати солідарність та підтримку, Орбан не приєднався, а його спікер заявив, що «прем'єр знає про візит глав урядів до Київ, але не планує поїздки до України».

Як пише аналітичне видання Foreign Рolicy, є три причини, чому Орбан навіть зараз зберігає тісні стосунки із РФ. Перша – економічна. За останні 12 років Орбан зміцнив зв'язки Угорщини з Росією та іншими східними диктатурами, доводячи прагматизм у зовнішній торгівлі та бізнесі. Правляча партія "Фідес" багато інвестувала у свої двосторонні відносини з Росією, включаючи численні ділові зв'язки, закуповувала нові вагони метро з Росії тощо.

Друга причина – ідеологічна. Хоча Орбан виправдовував тісні стосунки з Росією, посилаючись на національні інтереси, ідеологічна близькість між Угорщиною Орбана та Росією Путіна стає дедалі очевиднішою. З 2014 року, коли прем'єр Угорщини вперше згадав Росію як «зразок для наслідування», Орбан неодноразово критикував західну ліберальну демократію, а багато його кроків було вжито за прикладом Путіна.

Третя причина – геостратегічна. Орбан сподівався, що його політика останніх 12 років відповідатиме новому світовому порядку, який би відрізнявся підйомом авторитарних систем Росії та Китаю.

Втім, констатують експерти видання, «близькі відносини Орбана з Путіним засліпили його від очевидних загроз, які Росія несе не лише Україні, а й західній демократії».

Після виборів, що відбулися в Угорщині, за підсумками яких Орбан знову зберіг свою посаду, у своїй «переможній» промові він назвав Володимира Зеленського одним зі своїх опонентів. У свою чергу, український президент в онлайн-зверненні до депутатів Європарламенту гранично різко, але водночас конструктивно відповів: «Послухай, Вікторе… Ти вагаєшся: вводити санкції чи ні, пропускати зброю чи ні, торгувати з Росією чи ні. Немає часу вагатися, настав час уже вирішувати».

І Орбан вирішує… Але не з Банковою, а зі світовим ізгоєм Кремлем, як і раніше, граючи роль його адвоката в рамках Євросоюзу.

Читайте також: Україна знищила 12 російських генералів

Читайте також: У США заявили, що Росія програла війну в Україні