29 серпня 1970 року вийшов фільм Сергія Параджанова "Колір граната" ("Саят-Нова")

Порівняно з "Тінями забутих предків", нагородженими безліччю міжнародних нагород. "Саят-Нова" – фільм недооцінений. І на те є причина – його елітарність та експериментальність, надто сильні навіть для міжнародних кінофестивалів. По суті, українсько-вірменський кінорежисер Параджанов відкрив у ньому нову кіномову, причому настільки екстремальну, що її ніхто зі світових кінорежисерів, як кажуть в аналогічних випадках, не "підхопив" і не "розвинув". До того ж тут і "розвивати" не було чого, оскільки режисер створив абсолютний кіношедевр.

Перегляд фільму для всіх, хто цікавиться кіно, обов'язковий, до того ж зараз він легко доступний в інтернеті і триває лише годину двадцять хвилин. І відразу скажемо - не шукайте в кадрах фільму "сенсів", це можна зробити потім, тим більше, що для розуміння естетики стрічки треба добре знати вірменську історію та весь місцевий культурний контекст того часу, коли народився (точна дата імовірна, але це початок 18 століття) у Тбілісі (місце народження ймовірно) поет Арутюн Саядян, який узяв собі потім псевдонім Саят-Нова.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Слово "імовірно", розповідаючи про нього, можна повторювати ще багато разів, але ми обмежимося одним зауваженням - Саят-Нова писав і виконував (він був ашугом) вірші вірменською, грузинською та азербайджанською мовами, що й дозволило на початку 60-х років минулого століття за часів колишнього СРСР спробувати зробити з нього "співака дружби народів". Йому відкрили пам'ятник у Єревані, зняли про нього документальний фільм, ініціювали святкування на його честь та ін.

Пояснюємо це тому, що без даного контексту незрозуміло, чому взагалі Параджанову взагалі дали зняти "Саят-Нову" на "Арменфільмі" - від режисера чекали ще одного офіціозу, причому виділили на це добрі гроші - понад 500 тисяч карбованців при середньому бюджеті художнього фільму в ті роки 300 тисяч.

І, до речі, всі ці гроші, як заведено говорити, "видні на екрані" - фільм сповнений предметів вишуканої розкоші, які так любив режисер і вивірений у кожному наповненому красивими речами того часу кадрі до дрібниці. До того ж такий бюджет, можливо, призвів до того, що фільм таки випустили в прокат, щоб "відбити" хоч якісь гроші, хоча при цьому спочатку Параджанова змусили його перемонтувати та перейменувати, а потім це зробили ще раз вже в Москві.

Ось тільки роблема виявилася в тому, що Параджанов зняв не "біографічний фільм про поета", а кінематографічну поему про нього, причому довів кіномову до такої міри умовності, що навіть кінознавці, які сьогодні пишуть про нього, постійно помиляються. Один приклад - в одній із робіт написано, що кадри стилізовані під середньовічні перські мініатюри і рух у них відбувається лише у двох вимірах - убік і вгору-вниз. Однак це неправда - у багатьох кадрах є і рух у глибину чи просто глибина, і ми спеціально обрали фото кадру, на якому видно.

Це - деталь, яку ми привели тільки для того, щоб сказати, що для перегляду "Саят-Нови" не треба спеціально готуватися. Витратьте на перегляд годину двадцять хвилин - і ви станете гарячим шанувальником фільму або, що не виключено, гарячим противником його естетики. Однак у будь-якому випадку це пам'ятник не лише кіно, а й культури загалом.