17-го червня 1969-го року в Нью-Йорку відбулася прем'єра першої в історії вистави з оголеними акторами

Вистава «О, Калькутта!» (в оригіналі - «Oh! Calcutta!») належить до числа тих подій, які давно вже вважаються найвищими досягненнями епохи «дітей-квітів», і всерйоз не обмірковуються навіть тими, хто про них сьогодні згадує. Як, наприклад, той же знаменитий рок-фестиваль у Вудстоці, який відбувся через два місяці після прем'єри вищезгаданого вистави. Зазвичай про Вудсток-1969 пишуть як про тріумф, хоча, як ми показали в великій статті про нього , сьогодні такий фестиваль визнали б невдачею. Так, наприклад, з-за помилок організаторів на заключний день фесту з 400-500 тисяч слухачів залишилися тільки 25-40 тисяч. Саме вони і слухали виступ Джимі Хендрікса, яке прийнято показувати як кульмінацію Вудстока-1969. А Creedance Clearwater Revival, які були тоді на вершині своїх музичних можливостей, взагалі випустили на сцену близько опівночі, коли ці півмільйона слухачів спали - правда, у Джона Фогерти вистачило почуття гумору після жартувати з цього приводу.

Те ж саме і з виставою «О, Калькутта!». Про неї пишуть як про першу в історії виставі з оголеними акторами - і це частково правда. А ось коли додають, що ці актори залишалися оголеними майже весь спектакль - ні. Та й мюзиклом, як про нього зазвичай пишуть, спектакль «О, Калькутта!» можна назвати лише умовно. Тут, правда, треба уточнити, що таких вистав було кілька - з 1969-го року на Офф-Бродвеї в Нью-Йорку, з 1970-го - в лондонському Вест-Енді, і в театрах самого Бродвею - з 1976-го року. Ми ж можемо судити про нього тільки по кіноверсії, яку знято в 1972-му році, що давно вже стала раритетом.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Якщо судити по ній, то актори і актриси дійсно якийсь час знаходяться на сцені оголеними, але, по-перше, далеко не весь спектакль, а, по-друге, їх статура і хореографія залишають бажати кращого. Основну частину вистави, який чомусь називають в довідниках «музичним ревю» складають драматичні сценки, де персонажі дійсно обговорюють проблеми, які до цього вважалися табуйованими. Але табуйованими саме в театрі, а не, наприклад, в журналі «Пентхаус» і частково «Плейбої», що виходили масовим тиражем. І нічого нового в порівнянні з такого роду журналами автори вистави, хоча серед них були лауреат Нобелівської премії з літератури Самюель Беккет і «бітл» Джон Леннон, не сказали.

Це, мабуть, все. Хіба що можна процитувати рецензію в «Нью-Йорк таймс» 1969-го року, де критик Клайв Барнс написав, що «провал вистави - це практично провал драматургів і продюсерів». Такою була свіжа реакція професіонала. Ну а міфом «О, Калькутта!» стала згодом.

Фото: Wikipedia