15 грудня святкують Міжнародний день чаю – як заварювали цей напій у Стародавньому Китаї

Слова "чайна культура" – не перебільшення. Причому – культура давня. Китайський мудрець Лу Юй, який шанується як один із трьох "чайних божеств", написав свій трактат "Чайний канон" за двісті років до того, як у Стародавній Греції почали представляти на сцені трагедії Есхіла. У 729 році чай вперше потрапляє до Японії, а потім до Індії та Цейлону, які жителі України ще півстоліття тому (а деякі, за незнанням, досі) вважали батьківщиною чаю. У ті часи він був недоступним простим смертним напоєм, який дозволяли собі ттільки дуже знатні люди. Імператор Цянь Лунь говорив: "Імператор навіть день не може обійтися без чаю".

Через століття чай перетворився на доступний продукт, приготування якого, до того ж, спотворили настільки, що подібного прикладу більше, здається, не знайти. Чого коштував, наприклад, радянських, та й більш ранніх часів, звичай, заваривши низькосортний чай, мало не годину тримати його в заварювальному чайнику, потроху підливаючи в чашки і розбавляючи все це в дикій пропорції окропом.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Тим часом, у тій же китайській традиції приготування чаю було ритуалом, до якого готувалися ретельно та використовуючи безліч пристосувань - чайник (чаху), куди насипали чай з посудини для його зберігання (чаєгуані), всього 21 назва, включаючи, наприклад, "чахе" - спеціальну коробочку, куди пересипали з чаєгуані перед заварюванням потрібну порцію чаю тільки для того, щоб його розглянути, доторкнутися і навіть послухати, як шелестять при потряхуванні чаїнки.

Воду вибирали не як зараз, розрізняючи її, у кращому разі, лише за рівнем жорсткості. а за її походженням, причому навіть вода з природного джерела (колодязна, до речі, вважалася непридатною) відрізнялася за 9 ознаками, включаючи навіть колір каміння, серед якого тече джерело. Важливу роль при приготуванні грав вогонь, який теж розділили на кілька видів, причому кожен із них підходив лише для певного чаю.

Саме приготування описувалося в поетичних образах. Причому йдеться не про чайні церемонії, які зараз можна відвідати у спеціалізованих закладах (для їх опису знову потрібен цілий трактат), а про те, як, скажімо так, "просто заварити чай". Наприклад, у якомусь сьогоднішньому посібнику можна прочитати, що чай треба заварювати водою, яка закипіла настільки, що наповнюється масою повітряних бульбашок - саме тоді у воді найбільше кисню. А якщо пропустити цей момент, то вода перекипить і вже не зможе витягнути з чайного листа його тонкі аромати.

Але в стародавньому Китаї все це описувалося по-іншому - мовляв, час крабих очей (дрібні бульбашки повітря в закипаючій воді) змінюється часом риб'ячих очей (більшими бульбашками), а зараз підніметься гул і зашумить вітер у соснах - дуже точний опис звуків у той момент, коли посудину треба знімати з вогню, щоб вода не перекипіла. (Цей момент крутого кипіння, коли час для заварки вже втрачено, теж описується поетично - "водою гуляють і гудуть вали").

І якщо спробувати ставитися до заварки чаю саме так, то буденний сніданок можна перетворити на маленьке таїнство, з якого починається день.

Фото: Pinterest