10-го липня 1871-го року в Парижі народився найкращий письменник 20-го століття

Видатний письменник Грем Грін вважав Пруста «найкращим романістом 20-го століття». А Сомерсет Моем назвав його епопею «У пошуках втраченого часу» «кращим художнім твором на сьогоднішній день». Тут важливо не тільки те, що Грін і Моем були письменниками рівня Нобелівської премії (Грін довгі роки вважався головним претендентом на неї), а й те, що вони були англійцями. А якщо подивитися майже будь-який список «кращих книг в історії світової літератури», складений на основі опитування англомовних експертів, французи там зазвичай починаються з другої десятки. (Втім, у французьких експертів щодо англійців те ж саме). Однак коли звертаються до думки справжніх професіоналів, кон'юктура відходить на другий план.

Про Прусте і його книги написано сотні томів, причому не тільки літературознавцями, а й кращими філософами 20-го століття, а нам треба розповісти про те, чому він є найкращим романістом 20-го століття в декількох абзацах. І все ж спробуємо. По-перше, він змінив саму концепцію жанру роману - при тому, що коли Пруст почав писати «В пошуках втраченого часу», здавалося, що цей жанр доведений класиками 19-го століття до досконалості. Видатний грузинський філософ Мераб Мамардашвілі в своїх лекціях називав епопею Пруста «машиною для читання» - в тому сенсі, що її можна читати, відкриваючи будь-який з семи томів в будь-якому місці. Це не означає, що в «Пошуках втраченого часу» немає сюжету - просто там він, на відміну, наприклад, від романів Дюма, відходить на другий план. Образно кажучи, без шампура шматочки шашлику розпадуться, проте на смак шашлику шампур не впливає ніяк.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

По-друге, Пруст на недосяжну висоту підняв, хоча, здавалося б, після його великих попередників це було вже неможливо, рівень психологізму в літературі. Наприклад, в дослідженні психології кохання йому немає рівних взагалі. Взяти хоча б перший том епопеї з його зміною ролей в любові, коли спершу дама півсвіту Одетта домагається зближення з аристократом Сваном, а він ставиться до цього байдуже, і потім раптом закохується в неї до нестями, втрати себе і абсолютно нелогічних вчинків - а вона до нього байдужіє. Ситуація, яку хоч раз в житті переживав практично кожен - але Пруст першим в світовій літературі описав її настільки детально і з такою клінічної точністю.

Ну і, нарешті, третє - концепція часу у Пруста, про яку, знову ж таки, найкращими філософами 20-го століття написані не тільки статті, але цілі книги. Тут коротко можна сказати так - Пруст повертає читачеві його життя. Недарма ж останній том епопеї називається «Знайдений час». Згадуючи своє життя, як би говорить Пруст, ми не просто переживаємо його наново - ми тільки тоді починаємо його розуміти і по-справжньому відчувати. Цікаво, що про те ж говорять новітні нейрофізіологічні дослідження - людський мозок не забуває взагалі нічого з того, що відбувається з його «володарем» (правда, тут ще питання в тому, хто ким «володіє»), він лише сортує ці спостереження за ступенем їх доступності.

Про принципову новизну прози Пруста говорить і те, що за сто років лише три режисери спробували екранізувати уривки з його семитомної епопеї, причому вийшло це тільки, як не дивно, у німця - видатного режисера Фолькера Шльондорфа. Але вийшло настільки добре, що його «Любов Свана» (Шльондорф взяв тільки перший том) дивитися треба обов'язково. І якщо Джеремі Айронс (дуже, до речі, зовні схожий на Пруста) і Орнелла Муті там просто відмінні, то Ален Делон в ролі барона Шарлю як актор геніальний.

Аліса Куницина, Lenta.UA

Фото: Pinterest